Рівноправність чоловіків та жінок – це невід’ємна частина прав людини, вона є передумовою демократії та соціальної справедливості. Україна, як демократична держава, прагне забезпечити гендерну рівність в усіх сферах життя. Принцип гендерної рівності закріплений у Конституції України. Стаття 3 Конституції закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім даної норми, гендерної рівності торкаються статті 21, 24, 51. Частина третя статті 24 Конституції України безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї.

         На виконання міжнародних зобов’язань, парламентом України прийнято Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” від 8 вересня 2005 року, згідно якого державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків спрямована на:

         - утвердження гендерної рівності;

         - недопущення дискримінації за ознакою статі;

         - застосування позитивних дій;

                - забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;

         - забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;

         - підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;

         - виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;

         - захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

         Варто зазначити, що у статті 17 Закону України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків” держава зобов’язує роботодавця не лише створювати умови праці, що дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі; забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками; здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці; вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці; вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань, але й забороняє роботодавцям в оголошеннях (рекламі) про вакансії пропонувати роботу лише жінкам або лише чоловікам, за винятком специфічної роботи, що може виконуватися виключно особами певної статі, висувати різні вимоги, даючи перевагу одній із статей, вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхнє особисте життя, плани щодо народження дітей.

         Законом також передбачається цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

         Проте, незважаючи на створення потужної законодавчої бази стосовно забезпечення принципу гендерної рівності обох статей, розрив між чоловіками і жінками щодо їх можливостей залишається значним і тому займає одну з найважливіших проблем ХХІ століття. Найбільш відчутна гендерна нерівність у декількох сферах – праці та зайнятості, в сфері політики, у сімейному та повсякденному житті.