9 років тому в Коломиї запрацював реабілітаційний центр (тепер - реабілітаційне відділення Єдиного центру надання реабілітаційних та соціальних послуг) – перший в області. Від самого початку він направив свою роботу на допомогу діткам. І саме турбота про них стала основою того розвитку, який пройшов Центр.

Світлана Костюк, лікарка-масажистка, розповідає, що у роботі їй найбільше подобається спілкування з дітьми.

«Тут треба прикласти чимало зусиль, щоб піти з ними на контакт, щоб вони довірилися, спокійно себе почували у твоєму кабінеті під час масажу чи ЛФК. Знаходження цього контакту, чогось спільного з дітьми - найкрутіше в моїй роботі» - каже Світлана.

"Мені тут дуже подобається, я люблю цих діток, – долучається до розмови медсестра Вікторія Колодюк. - Мені з ними цікаво. Є відчуття, що я тут реалізовуюсь". За слова жінки, вони разом роблять заходи до Дня людей з інвалідністю, влаштовують в Народному домі концерти, якось їздили в поїздку на Львівщину, ходять з дітьми в табори, басейни.

"А ще у нас відбуваються такі інтегровані поїздки з дітьми", – додає медсестра Надія Жубник. Пояснює, що вони з ночівлями, і це стає яскравими спогадами. Точно є що згадати.

"Ми раніше їздили в гори, у Яблуницю. Поїздки відбуваються у вигляді табору. Під час них є розважальна частина, і реабілітаційна. Все в комплексі. Дітям і цікаво, і корисно", - наголошує Надія.

Всі ці троє дівчат – працівниці медичного напрямку відділення. Кажуть, що ця робота дає можливість самореалізуватися, розвиватися і, що головне, - її справді цінують. Та попри те, робота тяжка та стресова, тому кожна з працівниць має якийсь свій особливий спосіб розвантаження та відпочинку.

На кінець дівчата додають, що нашому суспільству вже давно варто відійти від неправильних радянських стереотипів про людей з інвалідністю.

«Люди, коли бачать таких дітей, то реагують пригнічено, лякаються. Я б казала, що не варто так реагувати. Попрацювавши тут, я зрозуміла - ці діти такі ж самі, як інші. Просто вони в чомусь можуть бути особливі. Я б хотіла, щоб інші люди спокійно їх сприймали, так, як будь-яких інших дітей» - каже Світлана Костюк.